Адвокатка проти ЗМІ: зачистка мережі чи просто примха?

11:59 22.06.2017 Антон Булгаков, Вінниця

Колишня вінницька, а нині одеська адвокатка Оксана Ягничук, схоже, зачищає інтернет від негативних згадок про себе. Принаймні такий висновок можна зробити з листів, які у березні 2017 року надсилала до редакцій пані Ягничук від свого імені та від імені свого представника Романа Козака. Цікаво, що матеріали, які у 2017 році так обурили пані Ягничук, датувались 2011-2015 роками…

Від редакцій адвокатка вимагала: «У випадку розміщення зазначених у дійсній вимозі інформації стосовно мене одночасно й у друкованих засобах, - вилучити та знищити тираж газети, журналу, книги тощо, в яких міститься зазначена інформація». А також: «Видалити … інформацію, що принижує мою честь, гідність та ділову репутацію, шляхом видалення статті … на сторінці …» чи «Припинити поширення …  недостовірних відомостей, що принижують мою честь, гідність та ділову репутацію, шляхом видалення сторінки».

За невиконання цих умов адвокатка Ягничук погрожує судовими тягянинами: «У випадку відмови у задоволенні дійсної вимоги чи залишення її без розгляду я буду вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, притягнення винних осіб до відповідальності та відшкодування завданої мені шкоди».

Чим завинили журналісти перед адвокаткою

У 2011 році у Вінниці військовослужбовці масово скаржилися у ЗМІ на адвокатів, які – за словами скаржників – взяли гроші за судові справи у позовах проти військових відомств, але свою роботу не виконали. Серед таких адвокатів називали і Оксану Ягничук.

– Ми “купилися” на порядність і високі гарантії професіоналки, яка гарантувала нам позитивне рішення справи по суті, – казав один із героїв публікацій Віктор Ляшенко. – Адвокат Оксана Ягничук поклала перед нами “Договір надання юридичних послуг”. Все прописано чітко і ясно, зі справедливими умовами відповідальності обох сторін і зазначенням конкретних строків виконання умов договору виконавцем менше ніж за рік. З кожного запросила по чотири тисячі гривень, і це також прописано у договорі. Нам залишалося лише чекати справедливого рішення суду і, як результат, перерахунку пенсій.

Тоді журналісти писали, що військові звернулись до прокуратури, а також подали заяву до обласної колегії адвокатів.

– Це нас, військових, більше ніж півсотні, – пояснював журналістам Олександр Волошенко. – А я ж на власні очі бачив, як біля офісу цих адвокатів літня жінка, взявши за грудки пані Ягничук, трусила її, як вітер тополю, і зі сльозами на очах кричала, що витрусить з неї ті дві тисячі гривень, які та у неї видурила. А скільки є ще таких людей – сотні, чи може тисячі?!

Газета «Місто» тоді ще, у 2011 році, окремим матеріалом дала адвокатці Ягничук прокоментувати слова військових.

- Я людина порядна, тому і вирішила повернути групі пенсіонерів, які не отримали перерахунок згідно з рішенням суду, сплачені мені кошти. І вони знають, що я їм поверну гроші. Але це дуже значна сума. Щодо додаткових угод, на які вони скаржились, то ніяких додаткових коштів я з них не вимагала. \"Я зобов’язуюсь до такого-то числа, в разі невиконання мною зобов’язань, повністю повернути гроші\" - ось про що були ці додаткові угоди. Тобто із 43 погашених позовів залишились лише 13, це про щось свідчить. Просто пана Волошенка дуже заділо, що він не в числі тих людей.

Різні варіанти цієї історії друкували і інші видання, проте листами та скаргами Оксана Ягничук, схоже, досягла того, що ці матеріали зникли з просторів інтернету.

Цікаво, що на слова військових, які надрукували журналісти, адвокатка образилася, проте не згадувала в своїх листах про те, що вона повноцінно скористалась своїм правом на відповідь.

Скарги через п’ять років

Окремі редакції видалили статті про Оксану Ягничук зі своїх сайтів, чим адвокатка і скористалась як аргументом в листах іншим редакціям: «як підтвердження негативної відносно мене інформації, у статті міститься посилання на сторінку http://fakty.ua/148787-advokat-dolzhna-zacshicshat-lyudej-nas-zhe-ona-obokrala. Однак зазначена стаття в дійсний час за моїм зверненням видалена у зв’язку з недостовірністю наявних у ній відомостей. Таким чином, наявна в статті відносно мене інформація, в тому числі й негативна, жодним чином не підтверджується».

І хоча жодна редакція, до якої зверталась у листах пані Ягничук, не порушила принципів презумпції невинуватості, та саме таким чином, відсутністю будь-яких проваджень, мотивує адвокатка те, що журналісти публікують начебто недостовірну інформацію про неї.: «Недостовірність вказаної у статті та коментарях інформації додатково підтверджується відсутністю у мене будь-яких судимостей, відсутністю фактів моєї участі у будь-яких кримінальних справах чи кримінальних провадженнях в якості особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні будь-якого злочину».

Юристи ІМІ радять спочатку розібратись із вимогами в листах до ЗМІ, а потім вже видаляти статті чи готуватись до позовів:

- У дифамаційних справах серед вимог зазвичай є одна чи кілька, що стосуються визнання інформації недостовірною, її спростування, а також може бути вимога щодо компенсації моральної (немайнової шкоди). Як правило, суди не стягують значної суми компенсації моральної шкоди, навіть якщо відповідач програє справу. Попередній аналіз позовних вимог дозволить оцінити, яким може бути найгірший варіант розвитку подій (тобто якщо ви повністю програєте справу в суді), - пише в статті  для ІМІ Роман Головенко.

Ситуація із подібними листами, схоже, може теоретично перетворитися на прецедент у Дніпрі, коли суддя Кіровського райсуду Олександра Колісниченко вирішила «… будь-яким ... засобам масової інформації, включаючи інтернет-видання, поширювати стосовно ОСОБА_1 [В'ячеслава Мішалова — авт.] інформацію без перевірки її достовірності, а також інформацію, яка не має підтвердження офіційними документами, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №203/5402/16-ц».

Медіа-юрист Максим Ратушний дослідив рішення та прокоментував наступне: «Швидше за все, до тих, хто буде розповсюджувати таку інформацію, будуть звертатися представники чиновника, апелюючи до цього рішення. Тут треба вимагати звернення до ЗМІ в офіційній формі. Або логічніше чекати на безпосереднє звернення представника виконавчої служби. І вже лише за його зверненням, після ознайомлення з ухвалою, редакція може приймати рішення по залишенню чи прибиранню тексту. Наразі це рішення не мало б впливати на роботу ЗМІ».

«Важливо відмітити, — додає юрист, — що рішення хоч і доступне на сайті єдиного реєстру судових рішень, проте не публікувалося у засобах масової інформації і, більше того, анонімізація позивача у справі, — все це умовно не дозволяє чітко встановити той факт, що засобам масової інформації було відомо про таку ухвалу, а також не відомо щодо якої конкретно особи заборонено поширювати інформацію без перевірки її достовірності (хоч це і так є загальновизнаним стандартом журналістики), а також інформацію, яка не має підтвердження офіційними документами, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі».

Текст: Антон Булгаков, регіональний представник ІМІ у Вінницькій області, для сайту Подільської Агенції Регіонального Розвитку.

Вхідне фото звідси

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США



comments powered by Disqus